Документи Церкви про планування сім’ї

Спершу, як перейти до ознайомлення вчення Церкви про планування сім’ї, контрацепцію та методи розпізнавання плідності, рекомендую поглянути на першоджерела, тобто основні документи Церкви щодо цих питань. Тобто на основі чого ми будемо стверджувати те чи інше поняття.

Найперше, на чому Церква базує своє вчення взагалі , і стосовно цієї теми, зокрема, є звичайно Біблія. Основні принципи та доктрини випливають саме з суті природних процесів і явищ, що заклад сам Бог і які прописані у Писанні.

Проте, ми розуміємо, що певних явищ на момент написання Біблії просто не існувало, і тому й не могли бути описаними. Хоча вже у Біблії є згадки про перерваний статевий акт саме з негативною оцінкою такої дії, а також засуджувалися дії, що могли приводити до абортів тощо. Контрацепція чи інші методи обмеження плідності вважалися апріорі противними Божій волі та Його задуму. І тривалий час були під суспільно негативною моральною оцінкою. Більше того, відомо, що у єврейській традиції відсутність дітей вважалася ганебним явищем, і навпаки багатодітність – благословенням.

Наприклад, читаємо: “Діти спадщина Господнє, плід утроби нагорода! Як стріли в руках того велетня, так і сини молоді: блаженний той муж, що сагайдака свого ними наповнив, не будуть такі посоромлені, коли в брамі вони говоритимуть із ворогами!” Пс.126:3-4

Проте сучасне вчення Церкви щодо заперечення контрацептивних засобів та загалом планування родини, зокрема, відповідального підходу до батьківства та материнства виробилося і сформувалося у більшій мірі саме у ХХ ст.. як відповідь на виклики сьогодення, тобто сексуальної революції та ери «абортів та контрацептивів».

Інколи мене запитують, чому Церква так мало говорить про ці речі, тобто на загал на проповіді в неділю не почуєш.

Ну, якщо ви зараз це читаєте, то значить, що все ж ця інформація є, і ви про неї таки почули.

Але я тут би хотіла сказати про певні історичні штрихи.

А саме: Церква за радянських часів була у підпіллі, і було, так би мовити не зовсім до цього. Радянська жінка мусіла працювати, тому діти їй за задумкою соціалістичної ідеї були ні до чого. В садочок треба було віддавати з пелюшок (то вже пізніше декрет продовжили до 3-х), натомість аборти та інші види «жорсткої» контрацепції з ранньоабортивною дією типу спіралей процвітали. Якщо ми запитаємо середньостатистичну жінку, яка встигла, напевно, вже стати бабусею, яка пройшла той час, то можете здивуватися, як часто робилися аборти. «Лікар сказав», або ж «треба було виходити на роботу», або ж «як забезпечити дітей», - ці та подібні речі можна почути від «радянської» жінки. Я думаю, що Церква тоді теж не мовчала. Знаю, що у деяких пасторських листах Йосипа Сліпого чи Шептицького йдеться про недопустимість вбивства дітей. Але саме вчення не формувалося і мало поширювалося, бо не було умов.

Натомість Західна Церква навпаки, переживши «сексуальну» революцію, бачила усі небезпеки такого підходу. Як казав Іван Павло ІІ, поширення «культури смерті», тому і писала і говорила багато. Тому вчення Церкви щодо тем контрацепції, абортів, планування сім’ї тощо є західною Церквою більш систематизоване, описане і осмислене.

З відкриттям кордонів, коли СРСР розлетівся, ця інформація почала поширюватися і на наших теренах. Прийшли представники шкіл природних методів, методи розпізнавання плідності почали поширюватися. Про цей історичний аспект поширення методів, як вони появилися в Україні, я опишу окремо.

Даю короткий загальний огляд таких документів.

Найперше, Катехизм Католицької Церкви (ККЦ) та Катехизм УГКЦ «Христос - наша Пасха». У цих документах зібране усе, у що наша Церква вірить, і що вважає обов’язковим до виконання. Зокрема, у ККЦ ви зможете знайти ці речі у параграфах 2331-2400.

Усе вчення Церкви, як я уже вказувала вище, базуються на Біблії, а також на переданні (усному, у вигляді традиції) Церкви.

Також варто собі знайти та почитати енцикліку папи Павла VI Humanae Vitae («Людське життя»).

Зокрема:

«З огляду на ситуацію зі здоров’ям, рівно ж як і на економічну, душевну та соціальну ситуацію, відповідальне батьківство означає, що після виважених обдумувань або приймають великодушне рішення мати більшу кількість дітей, або при наявності серйозних підстав та за умови дотримання морального закону вирішують на деякий час чи надовго відмовитися від подальших дітей. (Енцикліка Папи Павла VI Humanae vitae, 10.)

Ті акти, які є інтимним і ціломудренним єднанням пóдругів та передають людське життя, слід, як наголосив останній Собор, вони залишаються морально дозволеними також і при передбачуваній неплідності, якщо її причина жодним чином не залежить від волі пóдругів; тому що призначення цих актів – виражати та зміцнювати тісний зв’язок пóдругів – залишається в силі. Як вчить досвід, справді не з кожного подружнього спілкування зачинається нове життя. Бог у своїй мудрості так впорядкував природні закони і періоди плідності, що вони вже самі по собі створюють проміжки у послідовності народжень. Церква, спонукуючи людей до дотримання викладеного у її незмінному вченні природного морального закону, навчає, що „кожен подружній акт“ повинен зберігати своє внутрішнє призначення до зачаття людського життя. (Енцикліка Папи Павла VI Humanae vitae, 11.)»

«(…)Церква навчає, що одружені можуть скористати з природних циклів, притаманних репродуктивній системі і мати подружні акти лише в неплідний період, таким чином контролюючи народження, яке жодним чином не суперечить тим моральним принципам, які Ми щойно пояснили…» Енцикліка Папи Павла VI Humanae vitae, 160,

Апостольський лист папи Івана Павла ІІ Familiaris Consortio («Сімейна спільнота»).

Натомість, якщо супруги дотримуючись неплідних періодів, шанують нерозривний зв’язок між об’єднавчим і прокреативним значенням людської сексуальності, то вони ведуть себе як «служителі» Божого задуму й «користають» із сексуальності згідно з первісним динамізмом «цілковитого» самовіддання без маніпуляцій і спотворень. (Іван Павло ІІ FAMILIARIS CONSORTIO Сімейна спільнота, 32)

А також пасторська конституція II Ватиканського Собору « Gaudium et spes ». Там зібрані дороговкази щодо місії подружжя та відповідального батьківства, і там теж є про МРП.

2367 У місії подружжя передавати життя і бути вихователями тих, кому вони його дали, чоловік і дружина є співпрацівниками Божої любові і наче її виразниками. Отже, вони повинні виконувати свій обов'язок з усією людською і християнською відповідальністю» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 50).

2368 Особливий аспект цієї відповідальності стосується регулювання народжуваності. Зі справедливих і слушних причин (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 50.). чоловік і дружина можуть хотіти відкласти час народження своїх дітей. При цьому їм необхідно переконатися, що їхнє бажання не йде від егоїзму, лише відповідає справжній великодушності відповідального батьківства.

У наступній публікації я подаю детально вижимки з документів Церкви щодо цього питання.

Пригадую, що будь-яка пере публікація матеріалів буде вважатися крадіжкою, і потребує погодження з авторами сайту.

А ще є книга «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю від Лева XIII до Бенедикта XVI», видана Інститутом родини та подружнього життя УКУ (у мене старіше видання, ще 2008, можливо, є новіші).

Але є й цілий Курс, який можна придбати собі і пройти, а саме: на сайті Інституту родини УКУ він є в доступі http://family-institute.org.ua/onovlenyj-kurs-dokumenty-katolyc-koi-cerkvy-pro-shlyub-ta-sim-yu.

Напишіть мені, що ще у цій темі може бути для вас цікавим.